Пошук

Євген Марчук

Розширення ЄС та НАТО. Перспективи для України

15.10.2002 20:47
Версія для друку
Розширення ЄС та НАТО. Перспективи для України

Виступ Секретаря Ради національної безпеки та оборони України Є.К.Марчука на Міжнародній науково-практичній конференції на тему: «Розширення ЄС та НАТО. Перспективи для України».

(м. Варшава, 15 жовтня 2002 року)

Шановний Пане Голово,

Пані та Панове,

Перш за все, дозвольте висловити подяку організаторам цієї міжнародної конференції, яка не має собі рівних ні за насиченістю порядку денного, ні за високим рівнем представництва. Сподіваюся, що її результатом стане не тільки покращання внутрішньополітичної атмосфери в Україні, яка переживає сьогодні політичне напруження, але й потепління зовнішньополітичного клімату навколо нашої держави. Хотів би, щоб наші західні партнери з розумінням поставилися до тих проблем, які зараз хвилюють всіх українців від вищих посадових осіб до пересічних громадян.

Дозвольте висловити окрему подяку за щирий і теплий прийом Президенту Республіки Польща Олександру Кваснєвському та всьому польському народу. Вже не перший раз їх дружня підтримка полегшує завдання України на шляху до інтеграції в євроатлантичні структури, знімає напругу у відносинах між Заходом та Україною, спрямовує всі дискусії у русло конструктивного політичного діалогу.

Я радий сьогодні сидіти за тим самим «круглим столом», який свого часу слугував відправною точкою у розвитку польської демократії. Сподіваюсь, що атмосфера толерантності та взаємоповаги, властива цьому святому для поляків місцю, буде присутня в наших думках та розмовах.

Мені приємно вітати тут у Варшаві і давнього друга України Хав’єра Солану, на плечах якого сьогодні лежить важке завдання забезпечувати здійснення зовнішніх зносин від імені Європейського Союзу. Саме завдяки самовідданості і високому професіоналізму цієї людини під час перебування на посаді Генерального Секретаря НАТО, Україні та Північноатлантичному Альянсу вдалося вийти на новий більш високий рівень співробітництва, результатом якого стало підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору.

Цей документ став не тільки міцним фундаментом для двосторонньої співпраці в політичній, військовій, та економічній сферах, але й своєрідною гарантією стабільності та безпеки для всіх держав європейського континенту.

Не втратила Хартія своєї актуальності і сьогодні. Головним чином завдяки зусиллям країн-членів НАТО і особливо Генерального Секретаря НАТО лорда Робертсона. Його приїзд у липні цього року до Києва на запрошення української сторони став визначною подією у відносинах Україна-НАТО, продемонструвавши обопільну готовність до конструктивного діалогу.

Завдяки політиці відкритості і взаємовигідного партнерства, якої дотримується НАТО під опікою лорда Робертсона, Україна змогла зробити такий надзвичайно важливий крок, як проголошення Стратегії співробітництва України з Альянсом з метою набуття у майбутньому статусу повноправного члена. Сподіваюсь, що лорд Робертсон доведе до кінця справу, розпочату паном Соланою.

Вражена подіями 11 вересня 2001 року в США, Україна приєдналася до міжнародної антитерористичної операції, відкривши свій повітряний простір для військових літаків коаліції та надавши допомогу в транспортуванні військових контингентів та вантажів до Афганістану. Отже, багатий досвід двосторонньої співпраці як в галузі безпеки, так і в інших сферах діяльності, залишає надію на відновлення колишнього рівня українсько-американських відносин.

Шановний пане головуючий!

Сьогодні ми маємо чудову нагоду проаналізувати здобутки України у співробітництві з Організацією Північноатлантичного договору та Європейським Союзом, окреслити перспективи взаємодії та моделі поведінки в контексті сучасної системи міжнародних відносин напередодні Празького самміту НАТО.

Впродовж останніх десяти років відбулися фундаментальні зміни у сфері загальноєвропейської політики безпеки: НАТО послідовно адаптується до нових міжнародних реалій. Новими членами Організації Північноатлантичного договору стали колишні члени Організації Варшавського Договору та ще принаймні сім європейських країн готуються до вступу в цю євроатлантичну структуру.

Сьогодні ми є свідками народження нової, інтегрованої, великої Європи, яка охопить величезну за обсягом та населенням територію. Природно, що вона вимагає створення кооперативної системи європейської безпеки, щоб захистити себе від нових загроз миру та стабільності в регіоні.

На моє глибоке переконання єдиною організацією, яка здатна послужити основою для створення такої системи колективної безпеки є Північноатлантичний Альянс. Його багатий досвід та могутній військовий потенціал зумовлюють провідну роль НАТО в процесі встановлення нових форм партнерської взаємодії між країнами і організаціями євроатлантичного простору з метою забезпечення поваги до демократичних цінностей, стабільності та добробуту.

Усвідомлюючи це, Україна робить послідовні кроки на шляху до зближення з Північноатлантичним Альянсом. Як Вам відомо 23 травня цього року Рада національної безпеки та оборони України ухвалила «Стратегію відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)» в сучасних умовах формування нової системи міжнародної безпеки.

Виключне значення цього документу полягає в тому, що Україна проголосила євроатлантичну інтеграцію одним з пріоритетів своєї зовнішньої політики.

Кінцевою метою цього довготривалого і поетапного процесу має стати повномасштабне членство України в основних структурах європейської безпеки і в Північноатлантичному Альянсі зокрема. Такий рішучий крок української держави можна пояснити як зміною розстановки сил на міжнародній арені, так і внутрішньополітичною ситуацією в самій країні.

У зовнішньополітичному аспекті Україна керувалась перш за все прагненням зробити свій посильний внесок у справу формування нової європейської системи колективної безпеки. Нагальна необхідність у її створенні особливо яскраво була продемонстрована подіями 11 вересня у Сполучених Штатах Америки.

Україна розглядає можливість стати ланкою в системі європейської колективної безпеки, яка зможе забезпечити її незалежність, територіальну цілісність та національну безпеку краще, ніж примарні політичні гарантії або непевний статус позаблокової держави. Ми вважаємо, що повноправне членство в Північноатлантичному Альянсі принесе Україні певний доробок в економічній, науковій та військово-технічній сферах, дозволить їй долучитися до багаторічного досвіду проведення військових та гуманітарних операцій.

Звичайно, подібні перспективи відкриваються перед Україною на фоні відчутного потепління у відносинах між Північноатлантичним Альянсом і Російською Федерацією. Моїм колегам добре відомо, наскільки жорстку політику може проводити Росія, коли мова йде про її геополітичні інтереси. Проте, на сьогоднішній день до них входить саме налагодження ефективного діалогу з Північноатлантичним Альянсом як основною безпековою структурою в Європі.

Створивши новий політичний формат взаємовідносин з НАТО, Російська Федерація тим самим не тільки зробила крок назустріч своїм західним союзникам, але й надала можливість Україні без перешкод вийти з «сірої буферної зони», що утворилась з розпадом Радянського Союзу.

Звичайно, залишаються певні політичні сили, які продовжують спекулювати на зближенні України з НАТО, заявляючи, що цей процес спрямований проти Росії, але я радий, що таких голосів лунає все менше, оскільки конструктивне співробітництво з метою підтримки стабільності в регіоні справить свій позитивний вплив на всі держави європейського континенту. Україна розвиває партнерські відносини з НАТО не проти тієї або іншої держави, а за створення зони миру та безпеки.

Рішення Ради національної безпеки та оборони України від 23 травня 2002 року є не першим кроком в напрямку євроатлантичної інтеграції і далеко не останнім. 30 серпня 2002 року в розвиток цього рішення було ухвалено Указ Президента України, яким було засновано Державну раду з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, покликану забезпечити входження України в європейський політичний, економічний, безпековий та правовий простір і створити передумови для набуття Україною членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору. Раду очолив особисто Президент України Леонід Кучма, а до її складу увійшли Голова Верховної Ради України, Прем’єр-міністр, міністр закордонних справ, міністр оборони, інші посадові особи та представники наукових кіл. Такий високий рівень представництва, з одного боку, доводить незмінність і безальтернативність проголошеного курсу, а з іншого — свідчить про бажання керівництва української держави перейти від пустих розмов до конкретних справ.

Яскравим прикладом можна вважати ратифікацію Угоди між Україною та НАТО про безпеку, укладену ще в 1995 році. Сім років вона чекала на свій час, і сьогодні чітке визначення зовнішньополітичних пріоритетів дозволило вдихнути в неї життя. До речі, нова редакція Концепції національної безпеки України, схвалена Радою національної безпеки і оборони вже передана на розгляд до Верховної Ради, розроблялася з урахуванням вимог цього міжнародного договору.

Крім того, 9 липня 2002 року було підписано Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Верховним головнокомандувачем об’єднаними збройними силами НАТО в Європі та Верховним головнокомандувачем об’єднаними збройними силами НАТО в Атлантиці щодо забезпечення підтримки операцій НАТО з боку країни, яка приймає. На даний момент текст Меморандуму готується для передачі на ратифікацію до Верховної Ради України. Також триває опрацювання тексту спільного Меморандуму про авіаперевезення, який має підбити підсумки і поставити на правову основу співпрацю України і НАТО в авіатранспортній сфері.

Створення інституційної та правової бази для співробітництва між Україною та Північноатлантичним Альянсом невипадково відбувається напередодні Празького самміту НАТО. Наша держава сподівається, що внутрішні процеси реформ, які тривають в Північноатлантичному Альянсі у зв’язку з появою нових загроз та викликів загальноєвропейській безпеці, торкнуться і відносин між НАТО і Україною.

Звичайно, мова не йде про членство, оскільки сама процедура приєднання до Альянсу є досить довготривалою. Але Україна розраховує розпочати формальну процедуру «Інтенсифікованого діалогу», щодо якої сторони досягли домовленостей під час зустрічі на вищому рівні у Рейк’явіку. Від його успішного перебігу буде залежати чи подасть Україна у майбутньому заявку на приєднання до Плану дій щодо членства, чи як Швеція або Фінляндія залишиться лише на етапі тісного співробітництва.

Ядром «Інтенсифікованого діалогу» має стати практичний і змістовно орієнтований план спільних дій України і НАТО, який вже знаходиться на стадії обговорення. Нажаль, через низку обставин не всі держави-члени НАТО на даний момент готові офіційно започаткувати програму «Інтенсифікованого діалогу» з Україною, проте, відкрита підтримка наших польських друзів дає надію на позитивне вирішення цього питання.

Розвиток співробітництва України з НАТО здійснюється у руслі стратегічного курсу інтеграції до європейських політичних та економічних структур, а тому вступ України до Північноатлантичного Альянсу може стати визначним етапом на шляху до зближення нашої держави з Європейським Союзом.

Мої колеги добре знають, які серйозні вимоги висувають архітектори європейської інтеграції до країн-кандидатів на членство в ЄС, хоча частково саме цим і пояснюється престиж цієї міжнародної організації. Ми вважаємо, що для України вступ до НАТО означатиме перевірку на міць, свідчитиме про послідовність обраного шляху і готовність поглибити існуючий рівень співробітництва з Європейським Союзом.

На сьогоднішній день це міжнародне утворення стоїть перед проблемою розширення на Схід. Кількість його членів має збільшитись майже в двічі – з 15 до 27, що не може не потягти за собою серйозних геополітичних та економічних наслідків. Україна від самого початку повністю підтримувала ідею долучення до спільного політичного, економічного, правового і культурного спадку якомога більшої кількості країн Європи.

Ми вітаємо стабілізуючий ефект цього процесу, що вже зараз є відчутним у регіоні Центральної і Східної Європи. Наближення зовнішніх кордонів ЄС до України має позитивний вплив на прискорення процесів становлення громадянського суспільства, закріплення європейських демократичних традицій, економічного розвитку нашої держави. Водночас, наявність позитивних з точки зору інтересів України наслідків розширення не виключає і негативного впливу на певні сфери її співробітництва з конкретними європейськими країнами.

Так, впровадження країнами-кандидатами візового режиму з Україною та досить жорстка візова політика ЄС стосовно неї вже зараз ускладнюють міжнародні контакти громадян, що фактично обмежує кількість ділових поїздок і може негативно позначитися на обсягах взаємної торгівлі та інвестицій. Запровадження жорстких обмежень щодо українців після вступу до ЄС наших західних сусідів, насамперед Польщі, зашкодить добросусідським стосункам, ускладнить реалізацію європейського курсу України.

Тому українська сторона розраховує на зовнішньополітичну, фінансову та технічну підтримку країнами Європейського Союзу наших заходів, спрямованих на забезпечення належного режиму державного кордону з усіма сусідніми державами. Це насамперед, стосується Росії, звідки прямує через Україну до Європи основний потік нелегальних мігрантів, в тому числі з країн, де активно діють терористичні організації. Ми сподіваємося на допомогу Європейського Союзу щодо створення та утримання осередків для іноземців, переданих в Україну в результаті дії угоди про реадмісію.

Підсумовуючи зазначу, що процес зближення із західними демократіями, реалізація стратегій щодо намірів стати членом Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу вимагають від України постійного вдосконалення демократичних процесів у державі в цілому та у сфері безпеки, зокрема.

Сучасне напруження міжнародної ситуації та надмірне загострення внутрішньополітичних процесів у нашій країні вимагає від політиків глибоко продуманих рішень та виважених дій, активного інтелектуального пошуку насамперед шляхів цивілізованого виходу із кризових ситуацій, перш за все шляхом політичного діалогу, а не способом нагнітання істерії у суспільстві.

Водночас неординарність та складність суспільно-політичних процесів вимагає консолідації зусиль представників виконавчої та законодавчої гілок влади, а також максимального врахування світового досвіду.

Сьогодні для України питання прозорості дій щодо продажу озброєнь напевне актуально як ніколи раніше. Занадто вразлива реакція світової спільноти на звинувачення України з боку США та Великої Британії у порушенні санкцій ООН щодо Іраку – болючий удар по міжнародному іміджу нашої держави.

Хотів би нагадати, що відносини між Україною і США переживали різні етапи напруження, але ми завжди знаходили спільну мову і взаєморозуміння.

Я згадую період 1993 - 1994 років, коли вирішувалася доля української ядерної зброї. Мої особисті консультації з високими американськими посадовцями – Держсекретарем У.Крістофером та Міністром оборони У.Пері дозволили знайти компромісне рішення щодо вивезення ядерних озброєнь з території України та виконати умови договору СНВ-1, згодом спільними зусиллями було закрито Чорнобильську АЕС, здійснено низку спільних проектів.

Цей досвід надає оптимізму у тому, що нинішнє політичне напруження у відносинах України з США є короткомінливим. За результатами ретельної перевірки з боку міжнародних експертів звинувачення України у поставках обладнання в Ірак в обхід санкцій Ради Безпеки ООН, я сподіваюся, буде практично знято.

Зі свого боку, Україна реальними діями підтверджує бажання активно співпрацювати з НАТО щодо поглиблення відносин та розширення своєї участі у заходах із зміцнення стабільності в Європі та світі. Ми не можемо штучно гальмувати процес формування загальноєвропейської системи колективної безпеки, в якій, на моє переконання, наша держава має посісти вагоме місце.

Україна має конкретну стратегію своїх відносин з Північноатлантичним альянсом, реалізація якої відбувається на фоні відчутного потепління у відносинах між НАТО і Російською Федерацією. Це не є альтернативою нашим політичним і економічним контактам з Росією.

На завершення свого виступу хочу відзначити, що незважаючи на мінливе загострення політичного клімату навколо нашої держави, ми і надалі можемо розраховувати на розуміння і щиру підтримку польських колег у справі повернення України до єдиної сім’ї цивілізованих країн Європи.

Дякую за увагу.

При використанні матеріалу гіперпосилання на цю сторінку із матеріалом на сайті marchukyevgen.com обов'язкове

Хроніка RSS на тему Останні новини

09.08.2022 

Про пам`ять

 
09.08.2022 

З другом

 
08.08.2022 

Gromovytsia Berdnyk

 
04.08.2022 

Школа Марчука